Було собі колись село, людей багато ...

Було собі колись село, людей багато там жило. Жили великі і малі, і українці й москалі, казахи жили і узбеки, варили кашу, чебуреки. А за селом, десь метрів п’ять жили собі старенька… бабця. Стара-стара та ше ніврочку, у місті мала внучку й дочку. Дуже любила внучку бабка, а звали внучку Красна Шапка. Як ще маленька була внучка – то тоже добра була… штучка. Любили вафлі, торти, кекс, а що найбільше – бодрий секс. Як попадавсь мужик на очі – то пікала як тамагочі. Пройшли роки, прийшла весна, Червона Шапка підросла, красива стала, Боже мій, фігурка, пейджер, все при ній. Пройтися б нею по Бродвею, та мала баба гонор… ровий характер дуже. Одного разу мама Шапки згадала про стареньку бабку: - Ми все-таки якась родина, вона одна, як сиротина, хто би гостинців їй відніс, іти далеко через ліс. А в тому лісі вовк лютує, людей всіх їсть, потім ґвалтує. Доню моя, Червона Шапко, іди сюди. Сходи до бабки, і занеси їй подарунок. І Шапці тицьнула пакунок. Взяла пакунок Красна Шапка і через ліс пішла до бабки. Відправила мама дитину, дай, думає, на пейджер скину, старій, що в гості прийде внучка, щоби чекала стара… бабця. Зраділа бабка, засміялась, сходила в баню покупалась, зробила в хатині побілку, на пояс прип’яла побілку, включила відік «Том і Джері», поширше відчинивши двері щоб було в неї все в порядку, коли прийде Червона Шапка. Іде по лісі Красна Шапка, шумлять дерева, все в порядку, почали бджілки в рій збиратись, краса, аж можна… любуватись. Аж раптом, із-за купи дров, на стежку вибіг Сірий Вовк. - Одна по лісі ходиш значить… - Не твоє дєло, пьос смердячій. Від цих слів в Вовка сильно серце стисло. - Вали, а то дістанеш в гризло. - Ти подивись яка я тьолка. І Шапка кинулась на Вовка. Сіренький тоже був не лох: пихтів-пихтів, а потім здох. Мораль в цій казці є така: Як будемо випускати в ліс таких як вона, то знищимо всю флору і фауну.